КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЖИТТЯ ОСОБИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ

Анотація

У статті розглянуто актуальні питання визначення та кваліфікації злочинів проти життя людини в Україні та зарубіжних державах. Доведено, що проблемним питанням кримінально-правової охорони життя людини є значна диференціація підходів до визначення моменту її початку, що відображає медичні та соціальні критерії становлення індивідуальної особистості, яка має право на життя. Показано, що українське кримінальне законодавство наділяє особу правом на життя з моменту народження, у той час як правильним підходом є визнання початку життя людини та відповідної його кримінально-правової охорони з моменту настання 10 днів після зачаття, що відповідає європейському досвіду (зокрема, Франції) та у достатній мірі відображає медичні особливості періоду формування повноцінного ембріона. Також у статті розглядається питання щодо того факту, що в розділі ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України об’єднано посягання на два різні родові об’єкти – суспільні відносини щодо охорони життя та суспільні відносини щодо охорони здоров’я особи. Таке положення кримінального закону України не відповідає міжнародній практиці з цього питання. Крім того, обґрунтовано думку, що не можна ототожнювати дві відповідні категорії об’єкта злочинних посягань, адже такий підхід у певних випадках може суттєво ускладнювати кваліфікацію кримінального правопорушення. Отже, наголошується, що, зважаючи на виключну важливість кримінально- правової охорони життя людини, є необхідним сформулювати окремий розділ Особливої частини Кримінального кодексу України, що охоплює виключно склади злочинів проти життя як основного об’єкта злочинного посягання.